Ухвалення Верховною Радою України і згодом ветування Президентом Закону «Про оцінку впливу на довкілля» викликало резонанс у суспільстві. Ідея застосування оцінки впливу на довкілля ґрунтується на двох простих тезах:
1) будь-яка господарська діяльність пов’язана з активним втручанням в природне середовище;
З укладенням Угоди про асоціацію з ЄС для України впровадження оцінки впливу на довкілля я із сфері планів та дискусійних питань перейшло у площину практичних завдань і юридичних зобов’язань. Застосування оцінки впливу відносно проектів господарської діяльності в країнах, що її практикують, не є безхмарним, оскільки здійснення цієї процедури передбачає додаткове навантаження на бізнес. Так, первісні норми ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище (Директива № 85/337/ЄС) тричі зазнавали суттєвих змін у 1974, 2003, 2009 роках, що викликало необхідність узагальнити цей досвід у кодифікованому акті (Директива № 2011/92/ЄС). За змістом Директиви національне законодавство має забезпечити гармонізацію вимог безпеки довкілля з інтересами особи, яка планує
